І знову посмішка тривалістю в життя...
Я беззмістовність всіх своїх істерик зрозуміла.
Та ні до чого нам з тобою каяття,
я по очах читала - усвідомив, я кохати вміла.

Ти повернувся лютої зими,
Тоді, коли так часто гинуть квіти.
І, повертаючись, ти Бога про одне молив
Аби лиш тільки не навчилася без тебе жити.

Пішов, чомусь, коли гонова була дарувати мрії,
А повернувся и морозної зими
Ти не відштовхував, але й не подавав надії
На те, що ти і я колись та й станем МИ

І знову посмішка тривалістю в життя...
Я беззмістовність всіх своїх істерик зрозуміла
Та світ без тебе - небуття
Чекала і чекатиму, бо вже без тебе не зумію...