Моя душа в кімнаті серця твого
повітряною кулею літає.
Під білими склепіннями - нікого,
і виходу для неї тут немає.
А ти стоїш і дивишся спідлоба,
мов кажеш: "Не втекти тобі довіку!
Намарно згине кожна твоя спроба -
ці стіни не пропустять жодних криків."
Кивнув і вийшов з білої пустелі...
Повернешся - і долі не вмолити.
Розпачливо гукаю я з-під стелі:
"Люблю тебе!
За що ж ти хочеш вбити?..."