01:00

I felt the rise of that old familiar feeling. I hated it. I welcomed it.

я упала с метлы и теперь всё хорошо) на людей я больше не бросаюсь, можете спокойно подходить)
устала ка собака.. целый день лазили по клайпеде и фоткались...
по украински я уже по ходу разучилась и писать и разговаривать...


эх, знать бы как ты там сейчас... я забыла свое сердце в Ровно...

:heart:

@музыка: Paris Hilton - Stars Are Blind

@настроение: идиотское) сама себе поражаюсь)

19:24

I felt the rise of that old familiar feeling. I hated it. I welcomed it.
1. Настроение у психов меняется быстрее, чем это могут заметить смертные. Поэтому, большинство людей считают нас весьма адекватными и не видят нашей ненормальности... Приходится разъяснять на пальцах... ног.
2. Все психи видят то, что зрению (и разуму) смертного неподвластно. Например, вон то дерево - на самом деле портал в иную реальность, девушка в супермаркете, в отделе для дачников, прижимающая к груди пакет с чернозёмом - молодая дриада, видимо, обустраивает жилище, нездорово-бледный светлоглазый парень в очереди, намертво прилипший губами к пакету томатного сока - только кадык судорожно дёргается - и вовсе брат-вампир (сушняк долбииит !..)) Психи всегда видят своих. Везде.
3. Психи всегда идут напролом, через стены. Нет, они не любители всё ломать и крушить, просто о дверях они не знают...
4. Психи всегда невпопад, всегда резко и случайно. Но никогда - понарошку или не всерьёз (несмотря на то что серьёзными их увидеть - это большая редкость), психи - это самое настоящее, что только может быть во всех мирах. Аццкая смесь социопатов и эмпатов. А если верят во что-то, то безоговорочно и до конца.
5. Психи подчиняются только своим собственным правилам, которые они придумывают по ходу дела... А порой уже и после этого самого дела ).
6. Психи - нелюди крайне свободные и, в то же время, сильно зависимые. Жёсткие, но не жестокие. Не подчиняющиеся никому, но готовые не то что склонить голову - рухнуть на колени - перед тем, кто будет достоин их доверия. А если этот людь или нелюдь и вправду окажется его достойным - ради него порвут собственную душу, чтоб накинуть ему на плечи...
7. Псих живёт одновременно во множестве миров и с лёгкостью по ним гуляет. Только вот контролировать процесс перехода он не может и часто их (миры, в смысле) путает.
8. Психи могут есть. А могут не есть. Могут спать. А могут и не спать. Организм психа подчиняется чему угодно, кроме его собственного мозга. Может взять так и загаситься на пару суток, а может не смыкать глаз неделями. Автопилот и система GPS-навигации у каждого психа в мозгу стоят самые последние, навороченные и с автоматически скачивающимися обновлениями - иначе как у них получается профессионально вырубаться на ходу, вдохновенно подвисать в метро и при этом особо не опаздывать и не путать маршруты? Особенно "свои" маршруты...
9. В пищевой цепочке природы не предусмотрено место для психов, поэтому они просто хавают всем моск!
10. Чаще всего психи знают, что они психи. И их это нисколько не удручает - напротив, обладателям гена ёкнутости в кайф не быть как все! Что может быть круче, чем искать несуществующий (только для нормальных людей!) четырёхлистный клевер - и находить его. Ночью. Среди зимы.
11. Психи могут запросто захватить мир, но каждый из них и так правит парой-тройкой своих миров... на этот уже реально нет времени.
12. Все психи - бессмертны. Ровно до того момента, пока сами верят в это.
13. Психанутость - это не форма жизни, это степень существования, случайно доведённая до жизнеспособного состояния приличного (не всегда) уровня.
14. Психи почти никогда не выходят из состояния замешательства и вечного охреневания над этим, конкретно взятым миром. И пользуются любой возможностью, чтоб из него хоть ненадолго свалить. Заснуть куда-нить... Или провалиться в книгопортал на пару дней. Да! Психи не просто читают - они глотают книги. В диком количестве, взахлёб и тоннами.
©

Признаться честно, у меня такое чувство, что за мной следят... icon_confused.gif

@темы: в порядке общего бредa

19:18

I felt the rise of that old familiar feeling. I hated it. I welcomed it.
и всё таки чего то не хватает...
мозги пульсируют...
странное ощущение... как будто что то растет внутри...
это уже второй день или третий?
дурдом.
я не умею забивать на время, страхи, на всё без тебя.. а ТЫ так далеко...(
:heart: тебя...

@темы: С кем поведёшься - так тебе и надо.

03:48

I felt the rise of that old familiar feeling. I hated it. I welcomed it.
так вот она какая, Клайпеда...)
море из окна пятого этажа...
большой торговый центр "Акрополис" в который мы сегодня так и не пошли...
стартовый пакет "Ёжик"=)
лабасы в галстуках...
которые говорят "панеле" когда имеют ввиду "девушка"...
а мне нравится)

@темы: С кем поведёшься - так тебе и надо.

18:35

I felt the rise of that old familiar feeling. I hated it. I welcomed it.

вже склала 1 коробку речей...
мені страшно..
страшно тому що я їду через 8 днів...
страшно бо там - доросле життя, без папочки і мамочки під боком..
там самостійність, незалежність, яка зараз мене так манить...
там ніхто не дасть мені валять дурака і робити те що я хочу...
там я маю добитися гранда, там я маю бути з бездоганною репутацію...
ТАМ - нове життя...
якого я між іншим, боюсь....



@темы: в порядке общего бредa

18:19

I felt the rise of that old familiar feeling. I hated it. I welcomed it.
я граю в гру в якій немає правил
і як не дивно, поки виграю
за метушнею ти мене прогавив
і я забула пісеньку твою...

і цей мотив такий знайомий що здається
це саме те, і є іще в нас час
але ти знаєш, серце знову бється
в ньому лиш ти. не буде в ньому нас.

і це не дивно, ми - не відповідники
живемо ми у різних півсвітах
але без тебе все здається ніби то
зівялим. і лиш сльози на щоках.

я скоро їду. ти тут залишаєшся.
як тільки ти засмутишся, я враз
відчую.. і я знову задихаюся
думки про тебе не лишають ні на час.

мені вже страшно думати що далі
я згадувати хочу оті дні
коли без гордості і навіть без печалі
ми бачили в Криму одні вогні.

ми там були так близько, аж не віриться
варто було піднятися вночі
і сісти коло тебе. і не мружиться,
дивитися на зорі й місяці...

я зходжу з розуму, мені нема повітря
ти так далеко знову.. знову час..
пройшов лиш рік. ми стали друзями. навіки?
не знаю. але факт - немає нас...

мабуть люблю.. чи може, знов ілюзія?
самообман чи ще якась дурня
вже дожилась - до зір тебе ревную
і знов і знов одна і та ж фігня..



@музыка: casting crowns - does anybody hear her

@настроение: disappointed

@темы: my poems ("Он говорил о лете и о том, Что быть поэтом женщине - нелепость."....)

17:45

I felt the rise of that old familiar feeling. I hated it. I welcomed it.

"знаєш, ти сама собі таку картину малюєш, зі своїми принципами і тою фігньою, шо ти робиш.Може варто задуматись, тобі вже не 10 років, ти вже доросла людина.Варто подумати про майбутнє, як його провести, з ким, з чим, де... Думай, поки маєш час і можливість! Знаєш, потім візьмешся за голову, згадаєш.."

 

дякую звичайно, за пораду, але здається я про неї не просила....))



@темы: Как мало нужно для счастья, если учесть, что горе - от ума.

19:30

I felt the rise of that old familiar feeling. I hated it. I welcomed it.
уже никого не любила.
на это не было сил
уже ни к чему не стремилась
ей по фигу был весь мир.

ей думалось жить так легче
каазалось бы просто закрыть
себя за замками сердца
и нежность в себе убить,

она не хотела страсти
она презирала боль
казалось души ненастье
и станет ее судьбой.

она на любовь плевала
ее не достоин быт
она изнутри сгорала
ее мог луч света убить.

она никого не любила,,
она никого не ждала
а сердце к тому стремилось
чтоб верить ему всегда.

она разрывалась на части.
хотелось ей гордой быть
она не хотела несчастья
мечтала одно - забыть...

забыть поцелуи, обьятья
забыть и закат и рассвет
закрыть на замок дверцу счастья
и пережить этот бред.

забыть бы хотелось... но всё же
сквозь гордость и гнев внутри
внезапно коснулся кожи
выдох: "любимый, прости...""


@темы: my poems ("Он говорил о лете и о том, Что быть поэтом женщине - нелепость."....)

19:24

I felt the rise of that old familiar feeling. I hated it. I welcomed it.
i can dance here next to everybody, but I WANT to dance WITH U!



@музыка: Plumb - Motion

@настроение: crasy=)

@темы: Как мало нужно для счастья, если учесть, что горе - от ума.

16:52

I felt the rise of that old familiar feeling. I hated it. I welcomed it.

Найбільший сором - намагатися бути не собою. А найбільший кайф - дурити всіх, що ти - то не ти.:jump3::jump3::jump3:

 



16:53

I felt the rise of that old familiar feeling. I hated it. I welcomed it.
you just can't have him because he belongs to another girl...

@темы: Глупость свежесмороженная.

14:13

I felt the rise of that old familiar feeling. I hated it. I welcomed it.


and one more...=)

;
Zac Effron.... ммммммм);



I felt the rise of that old familiar feeling. I hated it. I welcomed it.
14:17

I felt the rise of that old familiar feeling. I hated it. I welcomed it.

іноді коли прочитаєш кижку чи подивишся фільм лишається неприємний осад. і не тому що книга або фільм погані, ні.... просто так хочеться дізнатись що буде далі, а тобі під нс сують The End ш навіть не обіцяють продовження..,,,

у всякому випадку, таке буває зі мною.....




15:24

I felt the rise of that old familiar feeling. I hated it. I welcomed it.
щось не так? бракує тепла? хм...воно ж поруч!відкрий очі! прокинься нарешті! за вікном літо!...все ще холодно?....то чого ж тобі бракує? що?...тьху...ти ж сама винна!...мабуть...
_______________________________________________________________

цілуєш ніжний вітре...ловиш пальцями промінчики сонця і краплі дощу...
хочеться веселки!...і кольорового життя!...і свободи...мабуть...
...а краплини все ще стікають по блідому обличчі...
_______________________________________________________________

"ти"! ти знаєш причину свого існування! і ти, без жодних мабуть, щаслива!
_______________________________________________________________

а тобі...тобі все ше холодно...
давно заспокоїлась і забула...мабуть...
бракує лише свободи! як думаєш, відпустить? не знаєш..?!...і не дізнаєшся!
_______________________________________________________________

приручений соловей...чи ні? ні?...він сидить у клітці! а "ти" гладиш його скуйовджене піря...мабуть йому подобається...або це ти у клітці...
_______________________________________________________________

ти мовчки відпускаєш...хоча ні!...давно вже відпустила....а він все ще тримає!!!!
ще не довго залишилось чекати.....мабуть....

@темы: в порядке общего бредa

16:19

I felt the rise of that old familiar feeling. I hated it. I welcomed it.
тільки пустий аркуш паперу...

що мені в житті не вистачає?! - розуму... та орхідей...
усього іншого - вдосталь, здається!!!
краще... краще зараз засунути голову під ковдру й думати про те, який я пафосний віслюк.... може пройде?!
чи ранком, прокинувшись зрозуміти, що ЖИТТЯ _ ПРЕКРАСНЕ.... і дихати холодним вранішнім повітрям....
нічого не потрібно.... нікого.... все одно мене все не влаштовує!
коли потрібно робити вибір - надто важкий вибір: робити те що "люди хавають" чи робити те, у що ти свято віриш - то це важко.... іноді - надто!

Все....
думок нема...
і я, як пафосний віслюк, пішла під ковдру насолоджуватись власною агресивною меланхолією.....
мррр......

14:28

I felt the rise of that old familiar feeling. I hated it. I welcomed it.

люди, пробачте!!!!!
Свєтка і Віталік, забудьте вчорашній вечір, ок?!
я не хочу бути такою як вчора...
КИМ я себе вчора уявляла? Блін, як завжди в найнепідходящий для цього в момент в мені звідкись вилазить така наглість, стервозність...

ЖАХ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
до мене вже потім дойшло, що я весь вечір намагалася бути Юлькою.....
але я не така!!!!! і зіграна роль була погано...
а ще Свєтка вчора ввечері сказала, що фактично я її відвоювала
в Юльки....
всратись і не жити!!!!!!!!!!
ніколи навіть в голову не приходило...... мляяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяя!!!!!!!!!!!
а ще сьогодні коли з Вєтальом говорила пару хвилин і висказала своє фе (тобто те що мені в ньому не подобається і я не розумію), то він сказав, що навєрно я чогось від нього добиваюсь (!) і тому не можу його зрозуміти....
от ПОПАНДОС.......
ще не хватало шоб він подумав що він мені нравиться, для повного букєта.............



@темы: Как мало нужно для счастья, если учесть, что горе - от ума.

19:50

I felt the rise of that old familiar feeling. I hated it. I welcomed it.
я люблю. таке коротке слово.
кілька букв, такий буденний звук...
ти сховався в серці випадково
і не реагуєш на мій стук.

ти потрібен так мені СЬОГОДНІ
і без тебе в світі тяжко жить
ти далеко - я як у безодні,
коли близько - важко говорить...

ти чудово знаєш всю цю фішку
й я ще не забула, як вночі
капаючи сльзами на мишку
друкувала в ноутбук свої вірші

ти мене ще памятаєш, як не дивно,
хоча міг давно вже все забуть
час же пролітає так невпинно
нам з тобою навіть друзями не буть....

це той в1ршик шо Кост1 дуже сподобався....:smiletxt:

@темы: my poems ("Он говорил о лете и о том, Что быть поэтом женщине - нелепость."....)

15:53

I felt the rise of that old familiar feeling. I hated it. I welcomed it.
Я придивляюсь до життя
І прислухаюся до серця.
Цей світ, що дихає сміттям:
В нім більше сексу, аніж сенсу.

Є хаотична круговерть,
Що поглинає капітали.
Ці гроші зупинили б й смерть!
Але в політиці – без правил.

Думки важкі, слова гіркі,
Як згіркла правда без притулку.
На світі є вуста такі –
Тамують біль з півпоцілунку.
І очі, - сонячні, близькі, -
Я в них шукаю порятунку!
;return" target=_blank>
Я - настрій, я - емоції, я - вихор почуттів!
Звільни мене - зміни мене, як ти б того
хотів.
Я відчай, я відвертість, я відкрита (то
душа).
Розбита (моє серце) і сама собі
чужа!

Я - сумніви, я - ревнощі, я гостра, наче
біль,
Солодка, ніби пестощів трояндовий
напій...
Що ззовні – те зсередини: і сльози, і
слова.
Замкни мене! Я хочу народитися нова!

Я – виклик злій байдужості, я –
боротьба стихій!
Я – пошук світла істини у темряві сліпій!
На що цей світ купився? Світ продався
сатані!
Я – зраджена надія на жертовному
вогні!

;return" target=_blank>
Порожнеча
Моя порожнеча, що повною мірою
Відчута душею і ввібрана шкірою,
Наповнила всю мою сутність собою,
Бо я її випила. Присмаком болю
Гірчила вона, розтікаючись тілом,
З’єдналась зі мною в єдине і ціле.
І я усвідомила жилкою кожною,
Що стала порожньою.
Вона мене ранила злою тривогою,
Металась скажена! Хоч знала й без
того я:
Чотири стіни – то зачинені грати
І душу мою засудили до страти.
До неба кричала я: „На допомогу!”
А стеля байдуже дивилась в підлогу.

;return" target=_blank>
Молочно-біла глибина
Твого незайманого тіла
І прірва чорної душі
Контрастували на межі.
Усе, що випите до дна,
Усе, що світлом тріпотіло, –
Невже воно не вирина
З твоєї згаслої душі?..

;return" target=_blank>
Більше не сплю ночами -
Стали бо сни пугачами.
Я замикаю небо
Зоряними ключами...

Ніч – то моє снодійне.
Дозу візьму подвійну.
Очі погаснуть. А серце...
Серце горить, безнадійне.

Фари і вікна панічні,
Ліхтарів кулі магічні -
Духи померлого Сонця
Явлені з потойбіччя.

Янголе мій! Охоронцю!
Гостро обірве сон цей.
Світлом ясним моє Серце –
Скалка розбитого Сонця.

Більше не сплю ночами –
Стали бо сни мечами:
Крила мої розтинають
Первісними плачами...

Янголе мій! Не сердься!
Той, хто вірить, - спасеться!
Сонячними ключами
Ти відімкни моє серце!

;return" target=_blank>
Ти мене покохаєш – замріюся.
Зловиш погляд – а я зашаріюся.
Ти назвеш мене лагідно-лагідно,
Пригостиш поцілуночком ягідним.
Ти за руку візьмеш – наші пальці
Заплетуться в магічному танці.
Ти мене забажаєш – злякаюся,
Шепотітиму: „Каюся... Каюся...”
Стане в світі так порожньо-порожньо,
Стане сном невиразним навколишнє,
Райське небо – пекельною ямою.
Не лишай мене, світлий мій Янголе!
Коли мрію зима вкриє інеєм,
Я зігрію її твоїм іменем.
Як тобі розказати про все це?
В твої руки сльоза – моє серце.

;return" target=_blank>
Торкнись мене, неначе подих вітру,
Що безсоромно лащиться до віт!
Відтінків, кольорів моїх палітру
Розбризкай на нестерпно-білий світ!

Запам’ятай всі згини мого тіла,
Всі лінії вплети у горизонт,
Щоб сонце зашарілося, несміло
На мене поглядаючи з висот...

Я розстелюсь, мов зелень соковита,
В пітьмі свічки каштанів запалю!
Я розіллюся пахощами цвіту –
Вдихай мне, солодку! Без жалю

З’їдай мене голодними очима,
Спивай вустами спраглими до дна!
Я – вічна, невичерпна, незлічима,
Я – всюдисуща і лише одна!

Ще сотні раз розквітну і зів’яну.
А потім знов воскресну навесні.
Але завжди вертатимусь жадана
В твої обійми, ніжні і міцні...

;return" target=_blank>

18:48

I felt the rise of that old familiar feeling. I hated it. I welcomed it.
Але, вибач, ця історія занадто банальна і цей сюжет неймовірно затертий, бо він також занадто старий...
Гаразд, я зникну з усіх твоїх горизонтів, я не перетну жодної твоєї життєвої лінії...